Існують уривчасті відомості про те, що в Одесі з 1803 року існувала законспірована масонська ложа – філія морської ложі «Нептун». Відомий лише один брат цієї одеської ложі – капітан першого рангу Одеського порту Степан Телесницький. Починаючи з 1814 року, Телесницький працював статським радником віце-інспектора портового карантину Одеси, був головою одеського відділення „Біблійного товариства”. Тілесницький проводив „масонську роботу” у своєму будинку (Катериненська площа № 3). Коли, у середині ХІХ століття, цей будинок зносили, у закладеному наглухо підвалі було виявлено елементи масонського храму та настінний розпис містично-символічного змісту.
Розквіт масонського руху в Одесі та вплив масонерії на життя міста припав на період з 1817 року по 1822 рік. Це були часи «олександрівського лібералізму» та боротьби із впливом єзуїтів в імперії. У листопаді 1817 відкривається ложа «Понт Євксинський» - „du Pont Euxin” (працювала до середини 1822), одна з шести масонських лож Шотландського обряду Дев'ятої великої російської масонської провінції (В.Д.М. С. Ланської). Дослідник масонства в Україні О. Крижановська наводить й іншу можливу дату появи ложі «Понт Євксинський» – 1803 (?), хоча й не дає пояснень появи цієї дати.
Очолив одеську ложу Великий майстер – француз граф Людовік-Олександр-Андро де Ланжерон (1763-1831) – учасник Американської революції, який перейшов у 1790 році на російську службу. Під час війни проти Наполеона генерал Ланжерон уславився як блискучий полководець і дослужився до командувача армії. З 1815 по 1823 Ланжерон поєднував посади Одеського градоначальника і Херсонського військового губернатора. Про вплив ложі на „одеську політику” говорить той факт, що сам імператор Олександр Перший, відвідавши Одесу у 1820 р., удостоїв ложу «Понт Євксинський» своїм відвідуванням під час ритуальної „агапи”. Намісним майстром ложі "Понт Євксинський" став віце-консул Франції в Одесі Адольф Шалле. У 1822 році, коли Ланжерон був звільнений з усіх державних постів за свою приналежність до масонства, Шалле очолив ложу «Понт Евксинський». Після закриття ложі Шалле мешкав в Одесі до 1832 р. і, можливо, продовжував „масонські роботи” .
Серед масонів кола Ланжерона виблискував генерал-лейтенант Іван Микитович Інзов - начальник штабу другої армії, командир дивізії, голова опікунського комітету з влаштування колоній Південного краю. Інзов, ще з кінця XVII ст., був масоном кола Новікова. З 1820 року Інзов стає намісником Бесарабської області, а в 1822 - 1823 рр. ще й генерал-губернатором Новоросійського краю. Масонські роботи у ложі «Понт Євксинський» велися французькою, німецькою, італійською, російською мовами. Знаком ложі стало зображення вітрильника в морі, що пливе до міста на пагорбі в обрамленні гілок акації. Корабель, символ подорожі до невідомого, вказував на близькість до герба Парижа.
Ложа «Понт Євксинський» була однією з найчисельніших лож у Російській імперії і налічувала близько 100 „братів”, а з тими „братами”-масонами, що відвідували ложу – понад 200. Треба сказати, що граф Кисельов у листі до графа Ланжерона звинуватив „братів” у „зацікавленості політикою”. Тоді російське масонство було солідарно з масонським лідером Михайлом Сперанським, який намагався навіяти імператору, що джерелом державної влади є народ, що воля народу - основний закон держави, що соціальний прогрес Російської імперії неможливий без конституції. Саме Сперанського майбутні декабристи пророкували у перші президенти майбутньої Російської республіки. Формувалася ложа «Понт Євксинський» з одеських інтелектуалів так чи інакше пов'язаних з Рішельєвським ліцеєм, Комерційною гімназією, переважно професорів і викладачів, а також купців французького, швейцарського, німецького, італійського та грецького походження.
Герцог де Рішельє розпочав формування в Одесі вищого навчального закладу – Рішельєвського ліцею. Рішельє запросив із Франції єзуїта абата Ніколя та ще двох єзуїтів для формування ліцею. Ніколя, що мав великий вплив на Рішельє, почав формувати ліцей як закритий, вузькослівний, консервативний навчальний заклад. Рада Харківського університету, що патронувала ліцей та формально керувала ним, прагнула перешкодити впливу єзуїтів на юнацтво, але Рішельє відстоював незалежність ліцею. Але після того, як генерал-губернатором став граф Ланжерон, який вороже ставився до єзуїтів, постало питання про побудову ліцею на нових демократичних публічних засадах. Ланжерон залучає з університетського Харкова та Ніжина (де вже існував ліцей) найкращі викладацькі кадри, що розділяли масонську „стратегію” перебудови суспільства. Одночасно Ланжерон знаходить у самій Одесі нову професуру з „місцевих іноземців”, що так само були прихильні до масонства і дотримувалися демократичних переконань.
В одеській ложі було багато вихідців із Харкова, де вже давно діяла впливова „професорська” масонська ложа. Харківські вчені мужі були направлені до Рішельєвського ліцею за розпорядженням куратора навчального округу масона Карнєєва. З Харкова до Одеси прибули професори та викладачі, масони: титулярний радник Олександр Іванович Ковалевський став професором словесності Рішельєвського ліцею, Осип Михайлович Ковалевський – професором правознавства, латини та грецької, членом товариства філалетів. У рішельєвському ліцеї Ковалевський працював у 1824-1827 рр., а потім подорожував до Монголії та Китаю. У 1855–1860 рр. Ковалевський був ректором Казанського університету. Серед масонів-професорів ліцею виділявся закарпатський українець з Хуста Іван Семенович Орлай де Корва, який навчався у Львівському та Віденському університетах, у Петербурзькій медичній академії, був доктором філософії та доктором медицини Кенігзберзького університету. До приїзду до Одеси Орлай був директором Ніжинського ліцею, де навчався Гоголь. У 1826 – 1828 рр. Орлай служив директором Рішельєвського ліцею, будучи дійсним статським радником.
Микола Миколайович Дудрович, так само виходець із Закарпаття, професор філософії та латини українського походження, який закінчив Харківський університет, переїхав до Одеси в 1817 році і одним з перших почав викладати в Рішельєвському ліцеї. В 1817 - 1827 роках Дудрович - вчений секретар ліцею, а в 1825-1826 роках він тимчасово виконував обов'язки директора Рішельєвського ліцею. У 1832-1839 роках Дудрович був членом одеського цензурного комітету. Серед професорів ліцею був і Іван Іванович Дубрович – масон та сербський дворянин, якого часто плутають із М.М. Дудровичем. Помітною фігурою одеського масонства був професор теології Рішельєвського ліцею – священник отець Феофіл (Петро Іванович Фініков). Він пройшов масонське учнівство у Санкт-Петербурзі у ложі Лабзіна. В Одесі він допомагав грецьким «гетеристам», боровся проти єзуїтського впливу. З 1819 року Феофіл був членом правління ліцею та законовчителем Рішельєвського ліцею, архімандритом. З ім'ям Феофіла пов'язана діяльність одеського відділення «Біблійного товариства». Інспектором Рішельєвського ліцею був масон румунського походження Іван Миколайович Калиновський (Калинеску) – відставний підполковник, надвірний радник. Інспектором ліцею служив і Йосип Михайлович Флукі – грек за національністю, професор ліцею, колезький радник, член „Біблійного товариства”. У масонах Одеси ми знаходимо і його сина – Михайла.
Одним із перших до одеської ложі увійшов професор Жан Лоран. Він ще в перших роках ХІХ ст. вступив у масонство у рідному місті Лозанна, що у Швейцарії. Закінчивши Академію у Швейцарії, Лоран у 1805 році опиняється в Одесі і стає викладачем курсу історії та французької літератури, спочатку в одеській гімназії, а потім і в Рішельєвському ліцеї. Масонами ложі були професори-іноземці Рішельєвського ліцею: француз професор Генріх-Август Віард, що очолював у 1821-1825 роках кафедру фізики та математики, італієць Антон Андрійович Піллер - що з 1817 року працював викладачем Комерційної школи в Одесі та на кафедрі італійської мови та літератури в Ліцеї. Серед одеських масонів було багато іноземців: засновник ботанічного саду – француз Яків Десмет, архітектор – француз Франсуа Шааль, близько десятка французьких, швейцарських та італійських купців. Впливовими постатями ложі були купці: Федір Андре, Карл Аржіо, Клод Арно, Жан Дево, Жан Бельтте, Жан Вальб, Карл де Векерлін, Жан Віолльє. Італієць - купець Фелікс Лагоріо був віце-консулом держави Обох Сицилій, князь Катакузін Георгій Михайлович приєднався до ложі у 1820 році, князь Суцціо став "братом" ложі у 1819 році, почесним членом ложі був граф Сергій Степанович. Німець Олександр Мартинович Мейєр з 1816 служив ад'ютантом Ланжерона, а в 1821-1822 роках - керуючим канцелярії Ланжерона. Штабс-капітан Мейєр, вже в Одесі, завдяки „старанням” декабриста Сергія Волконського, став декабристом, але до дізнання у „справі змови” не залучався. Слід зазначити, що у одеської ложі перебував генерал, командир гусарської бригади князь Сергій Григорович Волконський, через якого «Понт Євксинський» був пов’язаний з декабристським «Союзом Благоденства». У ложу «Понт Євксинський» входили аристократи, чиновники та офіцери 2-ї російської армії, що дислокувалася на Півдні України. Серед «братів» ложі чи гостей ложі ми бачимо декабристів: В. Раєвського, А. Тітова, П. Трубецького, С. Краснокутського, С. Муравйов-Апостол, А. Борисова (засновника ложі «Об'єднаних слов'ян»). Князі Сергій Григорович та Михайло Миколайович Волконські деякий час (у 1819-1820р.р.) керували ложею „Понт Євксинський”, а князь Дмитро Петрович Волконський був посвячений у масонство у цій ложі у 1820 році.
У 1818 р. граф Ланжерон створює нову одеську ложу «Три царства природи – Друзі природи» (є дані, що ложа з такою назвою існувала в Одесі ще з 80-х років ХVIII століття), яка, на відміну від «Понта Євксинського», об'єднувала членів найвищих ступенів масонства - масонів п'ятого ступеня. На початку 20-х рр. ХІХ ст. масони займали першочергове становище в Одесі. Саме вони представляли вершки суспільства тих років, саме вони намагалися створити з Одеси зразок міста майбутнього. Особливу увагу приділяли масони вихованню молодого покоління, створенню європейської системи освіти, відкриттю ліцеїв та університетів. У 1820 р., під час відвідування Одеси, імператор Олександр Перший був присутній на масонській «агапі» - ритуальному обіді.
Говорячи про масонство на Півдні України, не можна не відзначити фігуру уславленого адмірала Олексія Самуїловича Грейга. Син масона найвищих ступенів, Олексій Грейг, з юності став „братом” низки столичних лож. У 1816 році віце-адмірал Олексій Грейг був призначений головним командиром Чорноморського флоту та портів, генерал-губернатором Миколаєва та Севастополя. В 1828 р. Грейг був зведений в адмірали за ряд блискучих перемог над турецьким флотом. Грейг створив найбільшу в Російській імперії Морську астрономічну обсерваторію під Миколаєвом, а місто Миколаїв перетворив на головний порт Чорноморського військового флоту. У Миколаєві він заснував штурманське, артилерійське та міське училища.
На початку 1822 р. імператор Олександр Перший змінив своє ставлення до масонства, очікуючи від масонів політичної змови. Цю зміну відчув Ланжерон, який на початку 1822 р. закриває ложу в Одесі і в липні 1822 р. їде за кордон. Але це був лише зовнішній крок – ложа продовжувала діяти і лише у жовтні 1822 р. вона була закрита градоначальником. У 1822 р. масонські ложі Російської імперії були остаточно заборонені імператорським указом. Указ про заборону масонства вимагав від масонів підписки про розрив із ложами, і з 1823 р. - складання особливої присяги на вірність імператору. Такі документи у 1822-1825 рр. в Одесі підписали: О. Флукі, Н. Жада, І. Дубрович, О. Піллер, Г. Віард, Г. Богаєвський, М. Даревський, І. Кучеровський, О. Ковалевський, Калиновський. У 1826 рокці в Одесі пройшла нова кампанія „пошуку масонів”, причому у своєму масонстві зізналися: Ж. Лоран та М. Калиневський. Г. Віард, Ж. Лоран, А. Піллер давали свідчення про свою участь у масонських ложах. Поліція Одеси, прагнучи розкрити «масонську змову», неодноразово влаштовувала обшуки та «облави» під час масонських «робіт». Але масони славилися своєю невловимістю. Будинки, де ґрунтувалися ложі, були пов'язані із системою катакомб та підземних ходів, і масонам завжди вдавалося вчасно втекти від поліції. Владі здавалося, що масони згорнули свою діяльність в Одесі. Але у 1824 р. одеська масонерія поповнилася видатним діячем свого часу графом Кирилом Олексійовичем Розумовським. Після ув'язнення в суздальському монастирі його було заслано до Одеси за вільнодумство та «українську фронду». Належав Кирило Розумовський до ордену розенкрейцерів, близьких до масонів. Владою він був оголошений божевільним. Незабаром до Одеси повертається його брат - Петро Олексійович Розумовський, дійсний камергер, член низки масонських лож, який наїжджає до Одеси з 1806 по 1835 рік. До 1835 р. Одесою ходили чутки, що на дачі Розумовських, що на Балкавській, таємно збираються масони.
У 60-ті – 80-ті рр. ХІХ ст. в Одесі „працювала” загадкова «Анатолійська ложа», що підкорялася зарубіжному масонському центру. До неї входили переважно грецькі купці та громадські діячі. Є відомості про те, що в Одесі та Ізмаїлі, у 70-х роках ХІХ ст. існувала ложа «Відродження Прозелітського Сходу». У сімдесятих роках ХІХ ст. ми знаходимо в Одесі масонську ложу «Зірка справедливості». Цікаво, що ця одеська ложа була революційно, народницько орієнтована та підтримувала зв'язок із Миколою Огаровим. Новий етап у розвитку масонства Російської імперії починається у 1900 - 1905 рр. Відкрившись у низці міст України, масонські ложі, вже у 1900 р. намагаються створити „Велику ложу України”. У 1900 р. пройшов перший Український масонський конгрес, на якому були представлені масонські ложі Києва, Житомира, Кам'янця-Подільського, Одеси. В Одесі, вже після революції 1905-1907 рр., масонський рух був представлений ложами: „Святий Йордан”, „Данте Аліг'єрі” (італійська ложа присплена у 1914 р.), „Зірка Сходу”, „Істина”.
Про ложу „Істина” відомо, що вона була заснована у 1909 році на квартирі присяжного повіреного Марка Давидовича Ратнера, який став „старостою” цієї ложі. Треба сказати, що серед „братів” ложі були відомі загальноросійські діячі, які не були постійними жителями Одеси і наїжджали до Одеси не так часто. Одними із засновників ложі стали „столичні” князі Давид Йосипович Бебутов та Сергій Дмитрович Урусов. Бебутов – історик, один із лідерів „Партії народної свободи”, Урусов – відомий ліберал, почесний член Товариства допомоги бідним євреям Одеси. У 1903-1905 рр. Урусов був Бесарабським і Тверським губернатором, а 1905-1906 рр. - заступником (товаришем) міністра внутрішніх справ Російської імперії. Але за революційну фронду його було звільнено з посади, позбавлено всіх чинів і звань, а у 1908 і 1913 рр. він навіть сидів у в'язниці. Але після краху монархії Урусов обіймав посаду заступника (товариша) міністра внутрішніх справ Росії (березень - червень 1917 р.), був обраний членом Установчих зборів від Бесарабської губернії. Після Жовтневої революції Урусов залишився в Радянській Росії і просував ідею об'єднання православної та католицької церков. Окрім „столичних” братів у ложі „Істина” перебували: голосний одеської Міської Думи Борис Сим'яков, директор Кредитного товариства Олександр Суботкін. У цьому списку мало бути ще, мінімум, п'ять прізвищ, але історія їх не називає. Хто ще ховався за завісою масонської таємниці ложі „Істина” можна лише здогадуватись.
Більш відомий склад іншої ложі „Зірка Сходу” (система „Великого Сходу народів Росії”) (іноді цю ложу помилково називають „Південна зірка”). Швидше за все „Зірка Сходу” функціонувала в Одесі у 1910-1919 рр. У 1914-1915 рр. ложа особливо активно набирала нових „братів”. До неї входили відомі у місті громадські діячі, голосні міської думи, адвокати, фінансисти, великі підприємці, митці, журналісти. Масонами одеської ложі „Зірка Сходу” були: лікар Степан Житков – член правління Першого товариства взаємного кредиту, скарбник Товариства для влаштування ночлежних притулків, Делегат на Конвенті масонів у 1916 р. Про нього відомо, що деякий час він був „достойним майстром” (головою) ложі; професор права, меншовик, уповноважений Спілки міст, товариш міського голови (1917 р.), віце-консул США в Одесі Костянтин Кровопузков. У 1918 році Кровопузков - один із лідерів „Союзу Відродження Росії”. Серед масонів „Зірки Сходу” були два майбутні лідери УНР: Володимир Мойсейович Чеховський – у момент своєї масонської ініціації 1915 р. – скромний інспектор сирітського будинку, викладач математики у жіночій гімназії, лідер „Українського клубу” в Одесі. У 1917 р. він був обраний до Установчих зборів Росії, став одним із лідерів українських соціал-демократів, у 1918 р. - був призначений директором департаменту сповідань Української держави, а з кінця грудня 1918 р. до лютого 1919 р. Чеховський був прем'єр-міністром УНР. А також Андрій Васильович Ніковський – одеський журналіст та літератор, член партії українських соціалістів-федералістів. Навесні 1917 р. він стає заступником голови Центральної Ради, у 1918 році – головою Національної Спілки, у 1920 р. – міністром закордонних справ УНР. 1924 р. Ніковський повернувся з еміграції в Україну і до 1930 р. працював в Академії наук України.
Помітною групою серед масонів „Зірки Сходу” були представники наукових кіл Одеси. Документи з архіву одеського СБУ вказують на поширення масонських ідей серед одеської професури. У 1916-1919 рр. у ложі перебував Іван Юрійович Тимченко (АТОУСБУ.Слідча справа № 8172-П). За радянських часів Тимченко – професор математики, відомий вчений-астроном, один із засновників Одеського політехнічного інституту та його ректор. У масонських ложах Одеси були майбутні професори: фізики Михайло Іванович Ржепішевський, професор Самуїл Осипович Шатуновський, професор математики Дмитро Крижанівський, професор московського університету Веніамін Коган. „Червоний терор” 1918-1922 рр. призвів до знищення всіх політичних опонентів більшовиків, серед яких було багато масонів. Але дивно, що в окремих містах СРСР, і ймовірно, що і в Одесі, в атмосфері таємниці та таємності, масони продовжували збиратися аж до кінця 20-х рр. ХХ ст. „Глухі” натяки про масонську діяльність належать і до непманської Одеси, де кілька містичних гуртків базувалися на старих масонських знайомствах та ритуалах.