Творцем масонства в Україні часів Гетманщини були шотландський лорд Кінгстон і Кантор Яків (Джеймс) Кейт (James Francis Edward Keith) – молодший брат Джона Кейта (Sir John Keith, 1st Earl of Kintore) – борця за незалежність. Будучи майстром-масоном, Яків Кейт взяв участь у повстанні «якобітів» в Англії 1715 року, після чого емігрував до Франції, потім -- до Іспанії, а 1728 року перейшов на службу до армії Російської імперії, ставши, незабаром, генерал-майором. У 30-х роках ХVІІІ століття Яків Кейт почав формувати масонський рух на Сході Європи, заснував у Санкт-Петербурзі масонську ложу і став у 1739 році Великим Провінційним Майстром масонерії Російської імперії. Протягом наступних двох років Кейт був наказним гетьманом українських козаків та очолював «Правління гетьманського уряду» (управління українською автономією у складі імперії). Власним прикладом гуманного правителя шотландець намагався відстоювати права українців в імперії. На початку 1740-х років Кейт посвячував у масонство представників української козацької аристократії; тоді ж до масонства долучилося кілька студентів-українців, які навчалися в університетах Західної Європи, в Парижі масоном став син гетьмана України в екзилі Петро-Григорій Орлик.
Яків Кейт підтримував таємний зв’язок з берлінською ложею «Трьох глобусів», де 1744 року посвятили у масонство майбутнього гетьмана України Кирила Розумовського. Навколо останнього утворилась група реформаторів-масонів з української шляхти. Вони мріяли відродити незалежність України, направити Україну по шляху модернізації, ввести «Конституцію», створити перший в Україні університет, прагнули формувати громадську думку. Масони намагалися отримати офіційний дозвіл відкрити університети у Сумах, Катеринославі, Чернігові, але цариця Катерина ІІ обмежила освіту в Україні, побоюючись «просвітлювати» колонію.
Приналежність до масонського Ордену Григорія Сковороди, видатного українського містика, поета, філософа ХVІІІ століття, який отримав прізвисько «Сократ», досі під сумнівом. Вона як не підтверджена, так і не спростована. Його твори, пройняті масонськими ідеями «будівництва» людини і суспільства, пошуками релігії «любові і доброчесності». Спадщину Григорія Сковороди пропагували в масонських колах, його іменем назвали одну з українських масонських лож.
Масони-українці в 1770-1790 роках закладали основи науки та мистецтва у Східній Європі (філософи Петро Лодій і Павло Сохацький, історик Іван Орлай, медики Данило Самойлович і Нестор Амбодик-Максимович, письменники Алєксєй Погорельский та Іван Котляревський (творець української літературної мови), композитори Дмитро Бортнянський, Максим Березовський і Артем Ведель, художники Володимир Боровиковський і Дмитро Левицький та ін.). Масон Василь Капніст, протестуючи проти кріпацтва в Російській імперії, прокладаючи шлях до створення незалежної України, написав «Оду на рабство», як протест проти системи кріпацтва та колоніального стану України. Український масон-правознавець Семен Десницький розробив проєкт загальних перетворень державного ладу Російської імперії, беручи за приклад європейські стандарти.
Фактично масонське коло сформувало інтелігенцію України на зламі сторіч. Філософ Василь Зеньківський писав, що у масонстві Східної Європи: «...формувалися всі основні риси майбутньої передової інтелігенції – на першому місці тут стояв примат моралі і свідоме служіння суспільству, а загалом – практичний ідеалізм».***
Першими Ложами в Україні (що тоді перебувала у складі Російської імперії) були військові «похідні» ложі. Військова Ложа «Безсмертя» (Немирів-Київ), була заснована 1784 року під егідою варшавської ложі «Катерина під Північною Зіркою», підпорядковувалась «Великому Сходу Польщі», але згодом працювала в п’яти перших ступенях в Союзі елангінських лож «Мовчання». Можливо, Братом саме цієї ложі і був Григорій Сковорода.
Славу «великого чорноморського флотоводця» в Україні отримав масон-американець Джон Поль Джонс (John Paul Jones) - «Чорний корсар», творець флоту США часів Американської революції. У 1788 році контр-адмірал і командувач Дніпровської гребної військової флотилії Джон-Поль Джонс розгромив турецький флот біля Херсону. В Києві у 1788 році виникла Ложа «Три колони», яку очолював Йоганн Георг Генріх Еллізен (Johann Georg Heinrich Ellisen) – доктор медицини, відомий цілитель-екстрасенс. Ложа «Розсіяного мороку – Схід Житомирський» діяла в Житомирі протягом 1786-1793 років. Цю майстерню заснував лікар Франц Гейнч (Franz Heynch). Майстерня отримала патент від Провінційної майстерні «Цілковитої таємниці» («Польського Великого Сходу»).
У Харкові масонська шотландська Ложа «Чистосердя» існувала від 1782 до початку 1790-х років. Наприкінці 1780-х років також діяла масонська Ложа у Кременчуці. 1792 року вийшов Указ Катерини ІІ про заборону масонства. Лідерів Ордену арештовували або висилали. Масонство, розгромлене Катериною II, кілька років добровільно мовчало, занурене в бездіяльність – Ложі занепали або були закриті за наказом імператриці, була знищена масонська література.***
Перші масонські ложі на землях Західної України (у складі Речі Посполитої та Австрійської імперії) виникли у 40-х роках ХVІІІ століття в аристократичному середовищі. Перша зафіксована Ложа шотландського обряду «Трьох братів» в селі Вишнівці на Волині згадана під 1742 роком. Її заснували польський генерал французького походження барон Петро де Лефорт (Pierre de Lefort) і Ян Мнішек (Jan Mniszek) – Великий коронний ловчий і Великий підкоморний Литовський. У цю Ложу серед інших входив князь Михайло-Казимир Огінський (Michał Kazimierz Ogiński) – нащадок українських князів Вишневецьких, один з кандидатів на польський трон, генерал, гетьман Великого князівства Литовського і намісник Литви, депутат Сейму, композитор, віртуозний скрипаль, художник і поет.
1747 року француз-масон Франц Лонггампс де Бєрьє (Franz Longchamps de Bérier), банкір, член міського самоврядування, створив у Львові ложу «Трьох Богинь». 1767 року він же заснував у Львові ложу «Трьох білих орлів» шотландської системи (діяла до 1782 року). 1776 року французький аббат Баудін д’Арно (Baudin d’Arnaud) заснував у Львові ложу розенкрейцерів «Трьох білих троянд». Протягом 1777-1782 років у Львові працювала Ложа «Йосип до імперського орла» (заснована Мартіном-Йосипом фон Клеменсом (Martin Josef von Klemens), швейцарцем за походженням). Він підпорядкував львівські Ложі «Трьох білих орлів» та «Трьох штандартів» масонській префектурі у Празі, що намагалася уніфікувати масонські ложі Галичини, створивши Львівський масонський Дистрикт, але польські масони з лож Галичини та з варшавської ложі «Доброчесного сармата» опиралися переходу масонів Галичини під австрійське керування.
Ложа «Йосип до імперського Орла» (працювала у Львові в 1777-1782 роках) і формувалася як головна Ложа Галичини, отримавши у 1778 році від Відня патент «Ложі-Матері» – керівниці шести лож особливого Дистрикту («Йосип до імперського Орла», «Трьох білих Орлів» «Трьох штандартів», «Золотого мистецтва», «До надії», «Герман до чорної черепахи»). Протягом 1779-1785 років у Львові працювала Ложа «Досконалої рівності». 1782 року там з’являються Ложі «Фенікс до круглого столу» і «Щирої приязні». 1780 року польські масони отримали патент від «Великого Сходу Франції» на створення масонського об’єднання у Галичині. Ложа «Досконалої рівності» створила самостійну і незалежну від австрійських масонів структуру «Національний Схід королівства Галичини та Володимирії». Львівська Ложа «Щирої приязні» підтримувала контакти з ложею «Досконалої рівності»; Ложа «Трьох корон Галичини» діяла в 1780-1785 рр під протекторатом «Великого Сходу Франції». Ложа «Золотого мистецтва» працювала в містечку Заліщики (1777-1778 роки), «До надії» – у Самборі (1777-1779 роки). 1780 року була відкрита Ложа «Досконалої таємниці» у Дубно. Через чотири роки ця Ложа стала Провінційною «Волинською ложею», під керівництвом якої працювало сім лож Правобережної України.
Під керівництвом львівських масонських лож діяла Ложа «Абсолютної вірності» в Кам’янці-Подільському та Ложа в містечку Панівці на Поділлі. Ложу «Абсолютної вірності» відкрили 1784 року за допомоги Станіслава Потоцького (Stanisław Szczęsny Feliks Potocki), з ім’ям якого пов’язане створення унікального парково-палацового комплексу «Софіївка» на Уманщині.
Від початку 1780-х років у масонських колах Західної Європи, і насамперед в Австрії та Німеччині, почало формуватися «Реформаторське масонство», яке підтримали філософи-ідеологи масонського Ордену – Йоганн Готліб Фіхте (Johann Gottlieb Fichte), Йоганн Готліб Гердер (Johann Gottfried Herder), письменники Йоганн Вольфганг Гете (Johann Wolfgang von Goethe) і Готхольд Ефраїм Лессінг (Gotthold Ephraim Lessing). 1785 року викладачі Львівського університету – прихильники «реформаторського масонства» – вийшли з Ложі «Фенікс до круглого столу» і заснували особливу університетську Ложу «Щиросердної людини» (Львів), яку очолив філософ Ігнацій-Аврелій Фесслер (Ignatius Aurelius Fessler). Масони-професори Львівського університету створили у Львові «Руський інститут» – «Studium ruthenium».
Наказ імператора Австрії від 1783 року забороняв Ложам Австрійської імперії підкорятися керівним масонським структурам інших країн. Після цього Ложа «Трьох корон Галичини» перервала зв’язок з «Великим Сходом Франції». Австрійська влада (1786 рік) призупинила діяльність львівських Лож, тому надалі тільки Ложа «Щиросердної людини» працювала відносно вільно у Галичині. Польська Ложа «Великий Схід» припинила своє існування 1794 року. А 1795 року імператор Франц І заборонив масонство на всій території Австрійської імперії. Тільки через сімнадцять років таємні масонські Ложі Галичини «вийшли у світ».***
Епоха 1802-1822 рр. стала «золотим часом масонства». Грандіозні проєкти перетворення держави та суспільства, виховання нової людини, утвердження парламентаризму та Конституції, звільнення селян з кріпацтва -- все що пропонували масони, мало шанс змінити імперію. У гімназіях, ліцеях, університетах масони виховували нове покоління інтелігенції, що забезпечило яскравий вибух культури та науки.
Містично налаштований російський імператор Александр І, не тільки неформально (без відповідного указу) дозволив масонський Орден, але і неофіційно схвалив масонську діяльність в імперії. У той час «великих очікувань» молодого імператора оточували друзі-масони з «Негласного комітету». Ця група мала на меті проведення глобальних реформ (в тому числі і у церковному середовищі), перехід до конституційної монархії. В Україні масонські ложі працювали у Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кам’янці-Подільському, Полтаві, Феодосії, Катеринославі. Вирогідно, Ложі масонів були в Кременчуці, Миколаєві, Ніжині, Севастополі.
У Харкові діяла Ложа «Вмираючий сфінкс», яка офіційно відкрилася 1816 року (під керівництвом Захара Карнєєва), але ще від 1803 року можна говорити про наявність та існування «старої» масонської ложі у Харкові. Харківські масони сприяли створенню Харківського університету (почав роботу в 1805 році). Покровителем Харківського навчального округу та університету став чинний таємний радник, сенатор, граф, масон Северин Потоцький (Seweryn Potocki). У формуванні викладацького складу Харківського університету взяв участь геніальний письменник, поет і філософ, масон вищих ступенів Йоганн Вольфганг Гете. За його рекомендацією до Харкова запросили професорів з Німеччини.
У Харкові масони організували громадськість до видання першого українського журналу «Український вісник» і сатирично-гумористичного журналу «Харківський Демокріт». З 1817 року покровителем Харківського навчального округу та Харківського університету став масон Захар Карнєєв – сенатор, член Державної Ради та Комісії зі складання законів імперії.
Масони доклали багато зусиль і для відкриття Ніжинської гімназії вищих наук, де в 1821 році директором став масон, доктор філософії та медицини Іван Орлай де Карво. На цій посаді він пропрацював до 1826 року, а потім його перевели на посаду директора Рішельєвського ліцею до Одеси.
У Полтаві на початку ХІХ століття (офіційно від 1818 року) діяла масонська Ложа «Любов до істини» союзу «Астрея». Достойним майстром Ложі був Сергій Кочубей (полтавський губернський маршалок, член «Малоросійського таємного товариства»). Одним з організаторів Ложі був генерал, князь Микола Рєпнін-Волконський, якого підозрювали в «українофільстві», натякаючи щодо нього, як про «другого Мазепу». Серед членів Ложі був і історик Дмитро Бантиш-Каменський – творець «Історії Малоросії». Але найвідомішим масоном Полтави був поет і драматург Іван Котляревський. Ще один класик української літератури Петро Гулак-Артемовський належав до харківської Ложі «Вмираючий сфінкс».
У ті ж роки в Києві працювала масонська Ложа «Об’єднаних слов’ян» – таємним «куратором» якої був Микола Рєпнін-Волконський, а одним з Братів – граф Густав Олізар (Gustaw Henryk Atanazy Olizar) – поет, член польського «Патріотичного товариства». Відродження житомирської ложі «Розсіяного мороку» відбулося 1815 року, і до початку 1822 року вона нараховувала вже понад 100 братів. У Феодосії від 1812 року працювала Ложа «Йордан». У Кам’янці-Подільському до 1822 року діяла Ложа «Озіріс до пломеніючої зорі» (до Ложі входило близько 150 осіб), а у містечку Буцнівці– Ложа «Мінерва».***
Масонським «містом на пагорбі» Брати планували зробити Одесу, яку почали розбудовувати в середині 90-х років ХVІІІ століття. 1794 року віце-адмірал, масон Хосе де Рібас (José deRibas) став головним ініціатором планування міста. Протягом 1803-1814 років Одесою керував масон, герцог Арман де Рішельє (Armand Emmanuel Sophie Septemanie de Vignerot du Plessis, duc d’Aiguillon, duc de Fronsac, duc de Richelieu). У Одесі він культивував насадження «масонського» дерева – акації. За часів де Рішельє в Одесі діяла масонська Ложа. Не випадково Лев Толстой у романі «Війна і мир» писав про те, що в 1807 році П’єру Безухову саме одеські масони дали рекомендаційний лист для його вступу до Ордену.
Після перемоги військ коаліції над Наполеоном, де Рішельє повернувся до Франції (1815-1818 роках та 1820-1821 роках – прем’єр-міністр Франції), доручивши одеське градоначальство масону, генерал-майору шотландського походження Томасу Кобле (Tomas Cobley) і військовому коменданту генералу, масону Михайлу Бороздіну. 1815 року на прохання де Рішельє, імператор призначив масона графа Людовика-Олександра-Андре графа де Ланжерон (Count Louis Alexandre Andrault de Langeron) градоначальником Одеси (1815-1820 роки) та генерал-губернатором Півдня (1815-1822 роки). Де Ланжерон заснував у Одесі систему «вільної торгівлі» – порто-франко, відкрив Рішельєвський ліцей, створив ботанічний сад, облаштував Приморський бульвар, ініціював появу першої міської газети...
До 1822 року в Одесі, діяли масонські ложі «Три царства природи – друзі природи» (Ложа вищих ступенів), «Понт Євксинський», «Ложа французької та італійської літератури», «Анатолійська Ложа». Засновником і Достойним Майстром Ложі «Понт Євксинський» став де Ланжерон (в Ложі було майже 200 Братів). Від 1814 року в Одесі почала формуватися таємна грецька парамасонська Ложа «Філікі Етерія» («Дружнє товариство»), яка відіграла велику роль у відновлені грецької державності.
Рішельєвський ліцей, як центр освіти в Одесі створювали масони де Рішельє, де Ланжерон, абат Ніколь. Тож не випадково більшість професорів ліцею були масонами з Італії, Швейцарії, Німеччини, Австрії. У 1825-1826 роках тимчасово виконував обов’язки директора ліцею професор теології, архімандрит і масон Феофіл. У липні 1822 року управителем краю став масон, генерал Іван Інзов. Він також був головним попечителем іноземних колоністів Півдня Росії, намісником Бессарабської губернії. Від 1823 року генерал-губернатором Новоросії став масон, граф, генерал Михайло Воронцов.
У 1815-1822 роках польські масонські ложі діяли у Київській, Подільській і Волинській губерніях. У Дубно була створена Велика провінційна Ложа «Досконалого секрету» – «Волинська Ложа», яка стала територіальним союзом Лож Правобережної України у системі «Великого Сходу Польщі». У Дубно і Луцьку працювала Ложа «Східної ранкової зорі» («Зірки Сходу»), у Рафаїлівці – Ложа «Увінчаної чесноти під трьома зірками», у Острозі – Ложа «Доброчесного поляка», у Тульчині – Ложа «Істинного патріотизму». Польські ложі працювали у Вінниці, Рівному, Чуднові.***
Масонські ложі в Україні початку ХІХ ст. були унікальною суспільною структурою, в якій взаємодіяли люди різних політичних переконань, життєвого досвіду, національностей, вір, віку, соціального стану, професій, рангів і титулів. Така «громадська організація» була покликана сформувати духовні стремління покоління, емансипувати імперію. Однак, 1 серпня 1822 року Александр І підписав рескрипт «Про знищення масонських лож і всяких таємних товариств», після чого всі ложі в імперії офіційно закрили. 1824 року імператор підтвердив заборону масонства. Ця заборона завдала удару, насамперед, відкритим масонським структурам перших трьох градусів. Але таємну діяльність масони вищих ступенів продовжували далі. З масонських лож, що діяли після нової заборони 1826 року відомі ложі у Києві, Одесі, Житомирі.
Під час польського повстання 1830-1831 років на Правобережній Україні зробили спробу відродити польський «Великий Схід». 1833 року в Рівному діяла таємна Ложа «Увінчана доброчесність». Серед одеських масонів часів заборони відомий граф Кирило Разумовський – онук гетьмана України. У 1845-1875 роках в Одесі існували законспіровані масонські ложі: «Анатолійська Ложа», «Приморська Ложа», «Зірка справедливості». Ложа «Відродження прозелітського Сходу» працювала в Ізмаїлі.
Масони (художник К. Брюллов, поет В. Жуковський, граф Михайло Вієльгорский, граф Ф. Толстой, П. Мартос) організували звільнення українського генія, поета та художника Тараса Шевченка з кріпацтва, допомогли йому видати першу книгу поезії «Кобзар». Масонами були також український політичний діяч і соціальний теоретик Михайло Драгоманов, знаний письменник і філософ Іван Франко (програмний вірш І. Франка «Каменяр» варто розглядати як масонський).***
Новий етап у розвитку масонства в Україні почався в перші роки ХХ століття. В Україні, що перебувала тоді у складі Російської імперії затвердили системи традиційних Лож старошотландського обряду, які у 1900 році (за іншими даними 1902 року) створили «Велику Ложу України». Ложі масонсько-мартиністського Ордену, Ложі «політичного» масонства залежали від французького «Великого Сходу», так само, як і Ложа езотерична «Орден зірки на Сході». До «Великої Ложі України» належали Ложі: «Розсіяного мороку», що відродилася у Житомирі, «Озіріса» – у Кам’янці-Подільському, «Шевченко» – у Харкові, «Безсмертя» – у Києві, «Любові і вірності» – у Полтаві, «Братерства» – у Чернігові, «Понта Евксинського» – у Одесі.
1906 року відомий український соціолог і правознавець, професор Максим Ковалевський відкрив у Санкт-Петербурзі нову масонську ложу, до складу якої увійшли і вихідці з України, а через два роки створили «Верховну Раду російських масонських лож» під сферою впливу «Великого Сходу Франції». Незабаром в імперії відкрили вже десятки Лож, у тому числі в Києві та Одесі. «Верховну і Правлячу Капітулу – Нарцис» заснували 1912 року в Україні під кураторством і при визнанні «Великої Ложі Італії» – «для робіт вищих ступенів містичного ордену мартиністів-розенкрейцерів». До неї входили ложі: «Святого Володимира Рівноапостольного» (Київ), «Святого Андрія Первозванного» (Київ), «Північне сяйво» (Київ), «Об’єднаних слов’ян» (Київ), «Святих Кирила і Мефодія» (Полтава).
Братів-масонів в українських губерніях Російської імперії до перевороту 1917 року було близько 400 чоловік. Тільки в Києві Лож різних напрямків було 15, і ще близько 30 діяло по всій Україні. Серед масонів початку ХХ століття об'єднувалася еліта міської інтелігенції і буржуазії (промисловці, банкіри, адвокати, журналісти, професори, громадсько-політичні діячі, земці). Вони були прихильниками глобальних соціально-політичних змін в імперії. У 1913-1916 роках куратором української масонерії від масонського Конвенту (Конгресу) «Великого Сходу народів Росії» був майбутній лідер Олександр Керенський. 1914 року в Києві створили Обласну Раду масонських організацій «Великого Сходу народів Росії» (автономна масонська Провінція – Дистрикт для українських Лож). У Києві утвердилася масонська Ложа вищих ступенів «Київська зоря – Правда» («Зоря – Світло правди»), до якої входили: Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Андрій Ніковський та інші діячі, які у 1917 році творили Українську Народну Республіку. Професор-історик Михайло Грушевський мав авторитет для української інтелігенції і зберігав лідерство серед українських масонів аж до 1918 року.
У 1910-х роках в Києві так само діяли ложі «Єднання», «Федерація», «Світанок», «Істина», «Астрея». До 1917 року масонські Ложі існували ще й у Полтаві, Вінниці, Катеринославі, Одесі, Харкові, Житомирі, Бердичеві, Чернігові, Рівному. Великим впливом користувалася харківська Ложа «Відродження». В Одесі у 1909-1917 роках масонський рух представляли ложі: «Святий Йордан», «Данте Аліг’єрі», «Зірка Сходу», «Істина». Серед одеських масонів можна вказати на відомих професорів математики Іван Тимченко, Самуїл Шатуновський, Володимир Чехівський – 1918-1919 роках – прем’єр-міністр УНР.***
Влітку 1916 року Всеросійський масонський Конвент «Великого Сходу Народів Росії» поставив на порядок денний підготовку ліквідації монархії імператора Миколи ІІ. Після лютневого перевороту 1917 року масони заповнили склад першого і другого міністерств Тимчасового уряду Росії. Масони зайняли місця комісарів Тимчасового уряду в губерніях і мегаполісах. Вони очолили нову революційну владу в Києві – Виконком Ради об’єднаних громадських організацій. В Україні члени Братства стали губернськими комісарами, комісарами великих міст, начальниками військових округів, новими керівниками місцевих Дум, керівниками судових палат. Так, Михайло Грушевський став головою Центральної Ради, Андрій Ніковський – заступником голови Центральної Ради, Федір Штейнгель – членом Національного конгресу і головою виконкому Київської Думи.
У першому уряді Центральної Ради з 12 членів половина були масонами, в наступному кабінеті -- 6 масонів з 11 членів уряду, у третьому кабінеті -- з 17 членів 9 міністрів. З початком 1918 р. вплив масонів в Україні почав зменшуватись – в кабінеті есера В. Голубовича не було жодного масона (цей кабінет підписав мир УНР з німецьким блоком). 1918 року до Київської обласної ради масонських організацій «Великого Сходу народів Сходу Європи» перейшли права «Верховної Ради Великого Сходу народів Сходу Європи». 1917 року 15 Лож об’єдналися у «Київське братство» і організували нову Ложу «Молода Україна».
У жовтні 1917 р. український масон вищих ступенів Симон Петлюра став Генеральним секретарем (міністром) військових справ Української Народної Республіки. Він зміг відвернути більшовицький переворот у Києві, почав формувати збройні сили України, а після своєї відставки в грудні 1917 року організував війська для боротьби проти червоних московських військ.
Навесні 1918 року, коли Центральна Рада знову утвердилася в Києві, почалося відтворення незалежної національної масонської системи. Незабаром, влада в Україні перейшла до масона Павла Скоропадського, який оголосив себе Гетьманом Української держави. 1 травня 1918 року гетьман призначив тимчасово виконуючим обов’язки голови Ради міністрів Миколу Василенка (керівника київської Ложі «Астрея»). Незабаром гетьман призначив новий кабінет міністрів, в якому з 14 міністрів масонами була половина, а у наступному гетьманському кабінеті їх було 30%. Глава масонської Капітула «Об’єднані слов’яни – Нарцис» Сергій Моркотун восени 1918 року підготував відкриття на базі Капітула «Великої Ложі України – Об’єднаних слов’ян», оголосивши себе Великим майстром. Симон Петлюра, який очолив ту частину масонів, яка виступала проти Скоропадського, намагався створити «Велику Ложу України» під своїм керівництвом. З переходом влади в Україні до Директорії УНР (з 13 грудня 1918 року) і поваленням гетьмана українські масони – прихильники «лінії Петлюри» очолили міністерства (командувач військами і член Директорії Симон Петлюра, прем’єр -- Володимир Чехівський, міністр освіти -- Петро Холодний, міністр юстиції -- Олександр Шелухін та ін.). У другій половині лютого 1919 р. Симон Петлюра став главою Директорії УНР.
У квітні 1919 року в Кам’янці-Подільському проголосили створення «Великої Ложі України» «Святого Андрія Первозванного», Великим Майстром якої став Симон Петлюра. Є інформація про те, що ця Велика Ложа мала 7 місцевих Лож, 83 масонські гуртки і близько 800 Братів. ВЛУ видала маніфест, у якому зверталася до усіх вільномулярських юрисдикцій світу про визнання. Маніфест підписали: С. Петлюра – Великий Майстер ВЛУ; В. Петрів – 1-й Великий Доглядач; Ф.Море – 2-й Великий Доглядач; А. Лівицький – Великий Секретар («Bulletin du Bureau international de relations maconniques», № 4 за 1919 рік). ВЛУ звернулася до французьких масонів, до Великого майстра «Великої Ложі Швейцарії», канцлера «Міжнародної масонської асоціації» з проханням сприяти міжнародному визнанню української державності і «Великої Ложі України», наділеної «вищою масонською владою і незалежною силою на території Української Республіки». Симон Петлюра вважав, що Україна має стати прикладом «масонської республіки». Є інформація, що «Велика Ложа Швейцарії» та «Великий Схід Румунії» визнали «ВЛУ», але інші масонські структури відмовили у визнанні. Протягом 1919-1920 років глава Директорії УНР Симон Петлюра сформував кабінети міністрів УНР, в яких прем’єрами були масони В. Прокопович та А. Лівицький. Масони О. Шульгін, П. Саліковський, П. Холодний, А. Ніковський займали міністерські посади.***
На Західній Україні, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії, масонські Ложі були формально заборонені до розпаду цієї імперії восени 1918 року. Але, таємні Ложі в той час існували у Львові (Ложа «Нова Польща»), та, можливо, у Чернівцях. Членом однієї з львівських Лож «Сарматія» був Іван Франко. Відомо, що у Львові в 1918-1919 роках існувала українська масонська Ложа «Єдність».
«Червоний терор» 1918-1921 років і розгром антибільшовицьких сил призвів до знищення всіх політичних опонентів більшовиків, серед яких було багато масонів. З листопада 1920 року вже не можна казати про організований масонський рух в радянській Україні, про роботу масонських Лож, Капітулів і Орденів. Легкі натяки про продовження таємної масонської діяльності у 1920-х роках стосуються Києва, Одеси, Харкова, де кілька замкнутих підпільних масонських гуртків об’єднували старих масонів. Є дані про те, що масонські Ложі «Світло правди», «Зоря» і «Світанок» діяли в радянському Києві аж до 1929 року. До цього часу в Києві існувала і мартиністська Ложа. Останні дані про масонів в Україні першої третини ХХ століття стосуються 1933 року. Тоді київські масони звернулися до «Міжнародної масонської асоціації» з протестом проти голодомору – винищення українського селянства.***
З 1921 року масони-українці збиралися у Парижі довкола лідерів – Сергія Моркотуна і Миколи Шумніцкого (член Української дипломатичної місії УНР у Франції), у Польщі – навколо Симона Петлюри («Українська Ложа»), який вивіз до Польщі, а потім і в Франції архів та реліквії «Великої Ложі України». Після переїзду до Парижу Симона Петлюри у 1925 році там заснували «Верховну Раду Великої Ложі України», яка об’єднала українських масонів-емігрантів з Франції, Швейцарії, Румунії, Австрії, Польщі. Після загибелі С. Петлюри Великим Майстром ВЛУ став С. Котляревський.
У 20-х роках у Варшаві-Тарнові-Каліші існувала українсько-польська Ложа «Єднання» (входила до Великої Ложі «Об’єднані Поляки»). Достойним майстром ложі був Станіслав Стемповський (міністр земельних справ УНР, що згодом став Великий Майстер Великої Ложі Польщі та Великим Командором Найвищої Ради СПШО для Польщі). У 1920-х - 1930-х роках масонські Ложі працювали в Ужгороді, Мукачеві, Берегові. Міжнародна масонська асоціація у Женеві надала притулок штаб-квартирі ВЛУ (у 1932 році ВЛУ саморозпустилася). 1925 року до масонської ложи «Побратим» (Бєлград) приєднався професор, колишній міністр юстиції Української Держави Михайло Чубинський, (син автора слів національного гімну Павла Чубинського). М. Чубинський став Великим офіцером Великої Ложі Югославії. 1926 року українські емігранти заснували у Бєлграді ложу «Максим Ковалевський».
1937 року румунський король Карл ІІ видав наказ про заборону масонства в Румунії. Всі місцеві масонські Ложі, в тому числі і «Велика Ложа Румунії», були розпущені (тоді під румунською владою перебували українські землі Буковини і Південної Бессарабії, а у Чернівціях працювала масонська Ложа). А 1938 року в Польщі вийшов закон про заборону масонських Лож, тому тоді ж розпустили «Велику Національну Ложу Польщі» (українські Східна Галичина і Волинь перебували у складі Польщі, масонські Ложи існували у Львові та Станіславі).
У 20-х – 60-х роках ХХ століття у Франції існували об’єднані російсько-польсько-українські ложі «Астрея» і «Гамаюн», у яких були задіяні масони-емігранти «першої хвилі». З активних членів цих лож сформувалося коло українських масонів: Сергій Татарула (перший Достойний майстер ложі «Голос України» («ГУ»)), Ярослав Мусянович (Достойний майстер «ГУ» у 1970-72 роках), Богдан Феденко (Достойний майстер «ГУ» у 1967-69 роках), Любомир-Євген Гузар, брати Арістід і Темістокль Вірсти та ін. 17 січня 1966 року вони заснували ложу «Голос України» №117 Провінції «Нейстрия» (робота Ложі ґрунтувалась на шотландському обряді, але вели її українською мовою). Ложа «Голос України» в Парижі існує й донині, і входить до Провінції «Лютеція» Великої Національної Ложі Франції (ВНЛФ).***
В Україні процес відродження масонства почався тільки після 1991 року, і паризька Ложа «Голос України» зіграла тут визначну роль, ставши сполучною ланкою в масонському русі, передаючи традиції масонів новій генерації масонів в Україні. 1993 року ВНЛФ у Парижі відкрили ложу «Три колони» №785 для формування масонства в Україні. Кілька львів’ян та киян стали першими членами цієї Ложі. З 1996 р. Ложа «Три колони» почала працювати в Києві, на чолі з українським Достойним Майстром і масонами з Києва, Львова, Одеси, Харкова. Під час масонських робіт в Ложі «Три колони» використовували кольє (запони) українських масонів початку ХХ ст. (у тому числі і кольє Симона Петлюри – Великого Майстра «Великої Ложі України», які збереглися у Франції).
1998 року в Харкові створено ложу «Фенікс України», восени 1999 року у Львові відкрито ложу «Каменяр», а восени 2000 року в Одесі – «Золоту Акацію». На базі чотирьох українських лож (Києва, Харкова, Одеси, Львова), що раніше перебували в Провінції «Лютеція» ВНЛФ, створено Дистрикт «Україна» ВНЛФ, який очолив український Великий Провінційний Майстер. Особливо посприяли відновленню масонства в Україні французькі масони найвищих ступенів українського походження з Ложи «Голос України»: Любомир-Євген Гузар, Ярослав Мусянович, Мар’ян Кузан, Темістокль Вірста, Володимир Гринчук, Іван Кірстюк.
Великий майстер у своєму зверненні до відвідувачів українського масонського сайту www.ukrmason.org писав: «У системних речах (а франкмасонство дуже системна справа) випадковості – виняток. Тому закономірно, що найбільш масонські міста України – Київ, Харків, Одеса та Львів: саме там живе і працює більшість Братів усіх юрисдикцій. Причини цього криються в традиціях духовної та інтелектуальної культури цих величних міст, тому вони і зараз є найбільш відкритими для нас».
24 вересня 2005 року в Парижі у своєму величному храмі «Велика Національна Ложа Франції» спільно з «Великою ложею Австрії» освятили «Велику Ложу України» (колишній Дистрикт в системі ВНЛФ), створену за підтримки Братів з Франції та Австрії. Вельми Високоповажний Брат Жан-Шарль Фельнер (Jean-CharlesFoellner), Великий Майстер ВНЛФ провів освячення, у чому йому допомагали Вельми Високоповажний Брат Міхаель Краус (MichaelKraus), Великий Майстер Великої Ложі Австрії (Перший Великий Страж-Освятитель) і вельми Високоповажний Брат Жан-Клод Тардіва (Jean-ClaudeTardivat) (Другий Великий Страж-Освятитель). На церемонії створення «Великої Ложі України» були присутні іноземні делегації: Австрії, Бельгії, Канади (Квебек), Латвії, Марокко, Молдавії, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, Сербії та Чорногорії, Туреччини, Угорщини, Чехії.
Нова «Велика Ложа України» складалася з чотирьох Лож колишнього Дистрикту «Україна» та Ложі «Світло», яку створили у Львові австрійські масони з Відня. До нової системи незабаром приєдналися шоста за рахунком Ложа з Івано-Франківська «Імхотеп до Полум'яної Зорі», створена у 2006 році.
Після 2006 року українське регулярне масонство «ВЛУ» давнього і прийнятого шотландського обряду поповнилося Ложами: «Юрій Котермак» №7 (Дрогобич), «Безсмертя» №8 (Київ), «Ланжерон» №9 (Одеса), «Григорій Сковорода» №11 (Київ). Велика Ложа України почала розбудовувати регулярне масонство в Грузії, створивши в своїй системі Ложі з грузинськими братами «Святий Георгій» №10 (Тбілісі), «Ілля Праведний» №12 (Тбілісі), прагнучи започаткувати «Велику Ложу Грузії». 2011 року затвердили структуру вищих ступенів (від 4 до 33 градусів) світового масонства для України. Під час освячення Вищої Ради генеральних інспекторів 33 і останнього градуса Стародавнього і Прийнятого Шотландського Статуту (СПШС), для України призначили українського Суверенного Великого Командора (головного керівника вищих масонських градусів). В Україні також створили Ложі удосконалення (4-14°), Капітул (14-18°), Ареопаг (19-30°), Трибунал (31°), Консисторію (32°), Верховну Раду Давнього і Прийнятого Шотландського Статуту (33°).