Вітаю братів вільних мулярів і тих, хто цікавиться масонством. Я – Великий Майстер Великої Ложі. Не так важливо, як мене звати – важливо, що така посада є. Вона означає прогрес у становленні українського масонства, у визнанні України рівноправним членом світового масонського співтовариства. У світі масонів – мільйони, але нас цікавить українська специфіка. Як і до іншіх пост-радянських країн, до нас масонство прийшло із Заходу. Вільне мулярство – не секта, ніхто сам себе не може проголосити Братом, якщо не пройшов “канонічного” ритуалу, а такий ритуал можуть здійснити лише “канонічно” втаємничені брати у “канонічно” створеній ложі...
На початок 90-х років минулого століття до України звернули свої погляди різні масонські організації, у тому числі й такі, які одна одну не визнають. Наприклад, Великий Схід Франції та Велика Французька Національна Ложа. А ще прийшли надзвичайно енергійний де Бернардо з Італії та педатничні люди з Австрії. Це ті, про кого відомо достеменно. Але існували й інші як окремі особистості, так і організації.
У системних речах (а вільномулярство системна справа) випадковості – виняток. Отож, закономірно, що найбільш масонські міста в Україні: Київ, Харкiв, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Запоріжжя, Чернівці стали місцем створення Достойних Лож. У цих містах живе і працює переважна більшість Братів усіх юрисдикцій. Причини лежать у традиціях духовної та інтелектуальної культури цих знакових міст – тому вони і зараз виявились найбільш відкритими для масонства. Але справа поширюється і на інші центри.
Масонами стають люди-пошукачі, які вже перебувають на певному рівні самовдосконалення, ті, хто усвідомив, що самотужки не обтесати камінь свого духу до ідеальних форм. Це вимагає вільного вибору. Адже заважає щоденна рутина, багато часу йде на сім’ю та заробляння грошей. В якийсь момент серед ночі чи досвіта до тебе приходить думка: «Ще так років п’ять, десять, а далі? Навіщо живу?». З цієї думки починається дорога до дверей нашого храму. Є серед пошукачів апріорі вільні й невгомонні натури – митці, є і ті, кого в світському житті називають впливовими людьми. Але хто такі – впливові люди?
Особи енергійні, спрямовані до досягнення мети, діяльні пошукачі, які самотужки прагнуть засобів досягнення цілі. Вони багато працюють, багато що втілюють, але й неодноразово розчаровуються. Поступово приходить розуміння недосконалості світу, точніше – себе в ньому, стосунків поміж людьми.
Вони шукають відповіді на вічні запитання у філософії, релігії, науці. А деякі приходять до нас.
Інтерв’ю з Великим Майстром Великої Ложі України
1. Чи важко було зробити крок – прийняти пропозицію очолити ВЛУ?
Це рішення не було легким, бо йшлося не про формальну посаду, а про реальну відповідальність. Я добре усвідомлював, що на мене чекає — не статус і не привілеї, а щоденна праця, складні рішення, необхідність слухати, узгоджувати, підтримувати і часом — брати на себе непрості виклики.
Разом із тим, вирішальним був не мій вибір, а вибір Братів. Великий Майстер — це виборна посада, і я щиро поважаю як підтримку, так і критику. Конкуренція з не іншим не менш достойним кандидатом була гідною, і я вдячний усім: тим, хто висунув мою кандидатуру, хто голосував за мене, і тим, хто мав іншу думку. Бо всі ми — частина одного Ордену, і саме зараз найважливіше — об’єднання і спільна робота на благо всіх Братів.
2. З чого почав після обрання?
Можна сказати, що я почав з Мудрості — слухати, вивчати, збирати думки, навчатися. Моя мета була не створити нове, а покращити те, що вже закладено попередниками. А практичні кроки почалися вже на Асамблеї – це, звісно, і приведення до присяги нового складу Великих Офіцерів та освячення нової Достойної Дослідницької Ложі. Далі – створення Редакційної Ради, це вже про Красу, – від оновлення інтернет-сторінки, запуску журналу тощо. Також пошук місця під Храм у столиці, вже зроблено багато практичних кроків, деталі пізніше.
3. Що переважає у служінні Великого Майстра: плюси чи мінуси?
Превалює Служіння — це найбільший плюс. Так, є і навантаження, і складні рішення, але все це нівелюється розумінням: кожен твій крок має бути направленим на зміцнення братерського ланцюга.
4. Чи була спокуса почати все з нуля, чи хотілося продовжувати справу попередників?
Ні, спокуси починати все з нуля не було. У своїй програмі я одразу наголосив: напрям нам відомий – це символічний Схід і він не потребує перегляду. Масонство в Україні має свою історію, своїх засновників, попередніх Великих Майстрів і завдання Великого Майстра — не зламати, а продовжити. У масонській традиції перший Указ нового Великого Майстра підтверджує чинність рішень його попередників. Я також розпочав саме з цього. Це — про спадкоємність і повагу до того, що вже зроблено. Послідовність і стабільність, на мій погляд, — набагато важливіші, ніж демонстративні зміни. Усе, що працює, має бути збережено й розвинуто. Тільки так можна рухатися вперед.
5. У чому ми — гідна частина світового Масонства, а де ще навчаємось?
Ми гідні, коли йдеться про щирість, мужність, жертовність. Наші Брати на фронті, наші Брати-волонтери, наші Брати, які проводять ритуальні роботи в 35 км від лінії фронту — це найвища посвята. Водночас, в аспектах ритуальної дисципліни, підготовки учнів та, перепрошую, матеріального стану Достойних Лож — ми ще на шляху. Але ми вчимося, працюємо над проблемами, йдемо разом, і це — теж гідність.
6. Як тримати профанське за межами Храму?
Профанське не зникає автоматично — його треба переосмислювати, трансформувати. Кожна Достойна Ложа має бути простором очищення та духовного перетворення. Не втомлююсь повторювати: знання і усвідомлення ритуалів, їх чітке і гармонійне виконання — це не формальність, а інструмент очищення свідомості.
У Храмі ми не носимо масок, не захищаємо титули чи досягнення з профанського світу. Тут ми рівні перед Світлом. Саме тому важливо дотримуватися ритуального мовчання, уважного слухання, смирення та щирості. Наставництво, символічне навчання, духовна дисципліна — це ті шляхи, якими профанське залишається за порогом, поступаючись місцем Істині.
7. Термін обрання на три роки ВМ ВЛУ – це і багато, і мало. На чому хочеться зосередитися?
У пріоритеті — кілька напрямів, які вже поступово втілюються. По-перше, це ідея створення Масонського Храму в Україні — проєкт непростий, але важливий як з практичного, так і з символічного погляду.
По-друге — розвиток структури: відкриття нових Достойних Лож у різних містах, підтримка існуючих, посилення єдності між ними, зміцнення Братнього ланцюга.
Третій напрям — знання. Ми плануємо запуск навчальних програм, розробку матеріалів для внутрішнього користування, наставництво, а також — упорядкування архіву українського масонства, щоб зафіксувати і зберегти нашу історію.
Планів багато — і всі вони практичні, спрямовані на посилення внутрішньої стабільності Ордену.
8. Яке ставлення зарубіжних Братів до нас?
Переважна більшість зарубіжних Братів ставиться до України з повагою, підтримкою і щирим захопленням. Ми постійно доносимо інформацію про нашу регулярну роботу навіть у надзвичайно складних умовах. Ми маємо багато нових братерських контактів, участь у Асамблеях інших країн, запрошення до співпраці — і це результат нашої послідовної праці. Разом із тим, з’являються спроби закликів до діалогу з представниками масонства країни-агресора. У цьому питанні наша позиція чітка: жодної взаємодії з об’єднаннями, що не засудили війну. Масонство не може бути поза мораллю — і братерство не може існувати без правди. Наше завдання — не лише гідно представляти себе, а й пояснювати позицію Великої Ложі України, відстоювати її чітко, аргументовано і спокійно. Це не конфронтація, а самоповага. І її мають відчути всі, хто хоче з нами співпрацювати.
9. Що сказати Братам у тилу, на фронті, в Україні і за її межами?
Брати! Ми єдині, хоч розділені обставинами. Хай кожен із вас пам’ятає: ми ланки одного Ланцюга. Нехай Любов буде вашим захистом, Сила — вашим мечем, а Краса — вашим щитом. Ми Брати. Ми — непереможні.